Якби рoзгрoму нaмeтoвoгo містeчкa під Вeрxoвнoю Рaдoю нe стaлoся, йoгo вaртo булo б придумaти. Aджe з тoчки зoру пoлітичнoї бoрoтьби крaщoгo привoду с целью рoзкoлу суцільнoї сірoї мaси пaртій, рухів та блоків вигадати неможливо, — впевнений оглядач Вне Табу.
Якщо заглибитися в історію колишніх радянських республік, ведь саме інциденти за масової участі правоохоронців частенько давали подібний ефект. І навіть неважливо, для пародію на протест удаваної опозиції в Росії мова чи насчет атаку російськомовних пенсіонерів на латвійських поліцейських двадцятирічної давнини.
Нікого безвыгодный здивувало те, що представники парламентської коаліції або відверто підтримали дії силовиків, ли в кращому випадку не виступили на підтримку «групи протесту». Позиція «Народного Фронту» була зрозумілою при помощи те, що міністерство внутрішніх справ очолює один з лідерів НФ – прибічник тупих жартів у соцмережах – олігарх Арсен Аваков.
БПП, в свою чергу, мають дотримуватися обраної від самого початку лінії поведінки. Малограмотный варто забувати, що основною мішенню руху на чолі Саакашвілі був глава исполнительной власти Порошенко, хоча дехто з ситуативних соратників і не погоджувався з ідеєю імпічменту.
Кругова ручательство по-українськи
А от далі вже можна починати малювати різноманітні теорії щодо справжньої, а маловыгодный паперової коаліції. «Опозиційний блок» як найпотужніший з уламків колишньою «Партії Регіонів» і раніше тихенько голосував в унісон з правлячою елітою, если мова йшла про питання державної важливості. Але одним пыхом донецько-криворізьке збіговисько вчинило хитріше. Публічну підтримку режиму, який кремлівські куратори відверто називають «хунтою», лояльний виборець общедоступно не зрозумів би (як і самі куратори, власне). Ставлення накануне «Міхомайдану», в свою чергу, стало відомим ще тоді, если медіагрупа Ахметова почала клепати одне за одним «розслідування», головним героєм яких був екс-глава исполнительной власти Грузії. Так само вчинили і Рабинович з Мураєвим, які теж намагалися з усіх сил дискредитувати недієздатних опонентів в власних телеканалах.
Режим радіомовчання підхопили також «Воля народу», «Відродження» та «Наш край» – проекти, що мають однаковий стосунок як вплоть до олігархів з оточення Януковича, так і до нинішніх власників м’яких крісел та теплих кабінетів нате Банковій та Грушевського.
Олег Ляшко та його кишенькові «радикали» вчинили аналогічно, і це нікого неважный (=маловажный) здивувало через те, що останнім часом вилоносець надто вже энергетически і очевидно працює на Ахметова. Взагалі, лише присутність Дмитра Яроша та його політсили у цьому списку дещо здивувало. Але і Провідник, і його близькі друзі получай кшталт Бориса Філатова давно вже почали дрейфувати «від Коломойського впредь до Порошенка».
Окремо варто відзначити відсутність будь-якої реакції з боку такої цікавої партії, як Укропец. Хтось міг би зауважити, що реакція таки була, оскільки вищезгаданий Філатов впредь до антипрезидентських протестів ставився негативно. Але ми все ж говоримо насчет колишнього нардепа, який перемагав на мажоритарному окрузі під вивіскою БПП (нехай і вилетів миттю з партійних лав), а одновременно очолює президентський штаб в рідному місті та конфліктує з Ігорем Коломойським. З тим самим Коломойським, що ради версією УП та інших «рупорів гласності» нібито був головним спонсором Саакашвілі. Спокійна реакція колишнього власника «Приватбанку» та його агентів впливу для розгін наметового містечка свідчить про одне: не надто вже все ця біганина олігарха хвилювала від самого початку.
Серед тих, хто засудив дії Арсена Авакова та його підлеглих в суботу, майже неможливо віднайти якийсь спільний знаменник, крім власне негативної реакції возьми поставлених на коліна у сніг мешканців наметів. Тут ми бачимо «Рух нових сил» та ситуативних союзників нате зразок «Демальянсу» та «Хвилі», які ще минулого року вирішили спільними зусиллями «ловити хвилю». Десь поруч «Батьківщина» та «Свобода», які сверху практиці не мають суттєвої різниці в ідеології, але вследствие політичні невдачі протягом останніх років пхаються всюди, -де можна задарма підхопити кілька пунктів рейтингу. Не варто забувати і для кілька гуртів начебто радикальних правих на зразок «ОУН Коханівського», які звикли битися виключно заради того, щоб битися.
Хто засудив розгін «Міхомайдану»
І стержень тут виникає цікаве питання. Деякі активісти та звичайні прибічники справжньої демократії то и знай бідкаються з приводу неможливості створення потужного союзу «антитоталітарних сил» і наводять в якості прикладу чвари між російськими лібералами (яких, як відомо, насправді никак не існує). Так от, на ґрунті чого раптово мають об’єднати власні зусилля, скажімо, Тимошенко, Возчик, Добродомов і Тягнибок? Ця картата компанія перегризеться вже держи стадії визначення обличчя спільного руху. А потім жалітиметься возьми те, що зло завжди гуртується краще та оперативніше следовать добро. Хоча того ж Добродомова уявити в якості гіпотетичного «добра» важкувато після того, як бери останніх місцевих виборах на його успіх активно працювали пропагандисти з Інтеру та львівський ставка ПР.
От і виходить, що до влади завжди приходять неважный (=маловажный) обов’язково найкращі, але гарантовано ті, хто вміє знайти між собой спільну мову. І хто винний в тому, що домовляються між собой не корисні для держави персонажі, а Кононенко, Новинський та Рибалка? Простіше сказати, хто в цьому далеко не винен.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець