Нa пoчaткax індустріaльнoї рeвoлюції мрійники в нaшиx ширoтax ввaжaли, щo зaлізниця тa інші прoяви тexнічнoї мoдeрнізaції змінять світ нa крaщe. Щo зникнуть тирaнія і нeспрaвeдливість, нaстaнe свoбoдa і всeзaгaльнa ситість. Aлe тирaни нaвчилися вивозити незгідних у вічну мерзлоту следовать допомогою парової тяги, а ситість відклалась до кращих часів. Промислова революція принесла терор в промислових масштабах.
Не переводя дыхания надії на технічний прогрес як панацею все ще популярні. І пирушка прикрий нюанс, що в соцмережах можна не лише «арабську весну» розігнати, але й з виборами в США з Москви підсобити, постоянно одно нікого не бентежить. Маск прийде, порядок наведе. Чи «цифрове урядування», возлюбленный-лайна карта або інше ноу-хау.
Вогнепальна зброя, яку привозили європейські бізнесмени в екваторіальну Африку, могла б захистити чорношкірих від вивезення для плантації. Але стала знаряддям для місцевих «королів», котрі продавали рабів білим торговцям. «Сильна держава», яка мала б, из-за нашою логікою, захистити «народ», цього не зробила. І безграмотный тому, що не змогла. В Конго була така сильна регалии, що вирішила продавати своє населення і захоплених в полон сусідів в ярем. Ant. свобода централізовано. Бюджет наповнювався, престиж ріс. В тих регіонах, -де «держави» було менше, ловити людей і вести на корабель було невыгодный так вигідно. Тому і втрати від работоргівлі серед населення були приставки не- такими катастрофічними. Спільним для обох випадків було тетя, що не було власне громадян. З державою чи сверх – населення завжди страждає. Громадяни, котрі здатні впливати нате політику, мають шанс захиститися.
В нас чомусь прийнято вважати, що Україна – унікальна, род особливий, третій шлях і все таке. А те, що ми читали оборона Африку, нас не стосується. Але від об’єктивної реальності никак не втечеш.
Економічний розвиток залежить від політичного і навпаки. Дорога до економічних ресурсів може сильно залежати від доступу прежде політики (як у нас), а може і не залежати (як у «розвинених країнах Заходу»). З одного боку, є цілком природне і логічне бажання тих, хто «в темі», закріпити своє панівне бивуак. З іншого боку, є не менш природне і логічне бажання інших людей отримати такі ж можливості.
Що менша конкуренція, так дешевше оцінюється робоча сила (привіт, «Фуджікура»), то повільніше впроваджуються інновації, в таком случае більша еміграція. Що більші повноваження держави в економіці, ведь менше є бажаючих вкладати кошти у виробництво, яке може бути «віджатим» или конфіскованим чи виявиться просто збитковим в умовах існування дотаційних «державних» монстрів та олігархічних монополій. З іншого боку, що більше інновацій, конкуренції, ведь захищеніші права – то менше шансів у верхівки втримати владу.
В Україні получи и распишись всіх рівнях, від спиртзаводу до кіоску, якщо є «політична воля» – если бізнес. Тому й існує така зацікавленість виборами з боку підприємців. Нема такого мецената, який безвыгодный хотів би стати народним обранцем.
Але й нащадки комсомольців приставки не- пальцем роблені, тому доступ до політики обмежений відповідним виборчим законодавством. Лише загальноукраїнські партії можуть брати часть у виборах рівня вище сільської громади. Жодні громадські ініціативи, рухи чи об’єднання ніколи никак не змінять власний райцентр, поки не інтегруються в існуючу політичну партію. Хронічно збиткові ЗМІ, які «невідомо звідки» отримують дотації, доповнюють картину.
Представництво інтересів виборців має форму класичної костюмованої вистави: директори заводів представляють робітників, молоді партійні функціонери – пенсіонерів, чиновники – дрібний бізнес тощо. Потім населенню пропонують голосувати из-за надання коштів на реконструкцію двох лавок в парку, а паралельно виділяють двоечка гектари під забудову вузькому колу обраних. Особливо цікавим і допитливим пропонується «вкрутити лампочку в під’їзді» та «почати з себе».
Ломка місцевого самоврядування (децентралізація), безумовно, розширила коло тих, кому надається ход до економічних ресурсів. Тепер не король і його одежда розпоряджається всіма земельними наділами королівства, а місцеві феодали. А щоб купці й міщани отримали такі самі можливості, їм самим нужно стати феодалами (тобто вступити в партію).
Така ситуація є логічною та закономірною, і наївно було б очікувати чогось іншого. Ніхто ж без- віддасть свого добровільно. Сумно те, що практично відсутні рухи ради рівний доступ. Нема рухів за зміну виборчих правил, ради скасування партійної монополії, за відкритий реєстр комунального, державного і відомчого прорубь та земель. Є лише – за заміну одних «управлінців» получи інших, тобто за право ексклюзивного доступу до ресурсів. Ніхто далеко не хоче руйнувати такий корисний апарат. Ніхто не впроваджує ринок землі аборигенам, якщо є можливість стати вождем і розпоряджатися нею самому.
І в цьому наша схожість із країнами третього світу. Мол політика – це не «впливати», а «порішати». Де новаторам має платити «держава», паралельно дбаючи оборона знедолених. Нові заводи для скручування вручну електричних дротів чи інвестиції в агросектор – це добре, якщо порівнювати з радянським минулим. Але це та хозяйка централізація влади і ресурсів, просто технологічно вищого рівня. І ситуація безлюдный (=малолюдный) зміниться, доки замість самореалізації, права і рівного доступу до самого ресурсів люди будуть боротися за можливість самому «реформувати» (тобто експлуатувати) радянські рудименти.
P.S. Хоча є речі, в яких ми попереду. Ідея безумовного базового доходу, яку лише починають вивчати получи и распишись Заході, в нас вже втілена на практиці. Сотні тисяч чиновників, мільйони пенсіонерів і десятки мільйонів тих, хто оформив субсидії, отримують державну підтримку, потому что демократія.