Нeспoдівaнo чтобы бaгaтьox Вeрxoвнa Рaдa у пeршoму читaнні прoгoлoсувaлa зaкoн прo вибoри зa відкритими спискaми. Aдміністрaція Прeзидeнтa прoрaxувaлaся тa пoшилa сaмa сeбe у дурні.
Скaсувaння мaжoритaрки тa уxвaлeння зaкoну относительно вибори до Ради за відкритими списками – це одна вимога акції протесту, що почалися під Верховною Радою 17 жовтня. Зрозуміло, що руководитель Петро Порошенко потребує мажоритарну систему, бо тільки эдак він здатен був сформувати найбільшу фракцію у парламенті, хоча і посів возьми виборах друге місце. Глава держави волів би безграмотный міняти виборчу систему, але він є заручником власних публічних обіцянок, які закріплено як у програмі «Жити в области-новому», так і в коаліційній угоді – скрізь написано, що має бути ухвалено логичность про відкриті списки.
Тому, на день голосування из-за Виборчий Кодекс Банковою було прописано спеціальний сценарій. З одного боку, він дозволив би Порошенку зберегти обличчя, з іншого – голосів на результативного розгляду виборчого кодексу мало вистачити. Передбачалося, що фракція Блоку Порошенка дасть голоси половини свого складу, але і решта партій мали також недодати. І в підсумку Виборчий Акт було би провалено, але кожен сказав би, що робив усе, що міг.
Але безграмотный так сталося, як гадалося. По-перше, вуличні протести та розбите під Радою наметове містечко из этого явствует постійним фактором політичного подразнення. Депутатам постійно нагадують относительно необхідність дотримуватися власного слова щодо зміни системи виборів.
Сообразно-друге, пішов на підвищення ставок «Опозиційний блок». Він образився сверху Банкову за недостатнє врахування своїх інтересів, і дав 26 голосів следовать Виборчий Кодекс, хоча в кулуарах обіцяв удвічі менше. Быть чому «за» тиснули кнопки як крило Фірташа, (до і Ахметова. Іншими словами, намагаючись розвести всіх, Адміністрація Президента всупереч власній волі сформувала ситуативну більшість в 226 голосів, що дозволило проголосувати в першому читанні Виборчий Бусидо.
Петро Порошенко не хотів цього закону, і такі результати голосування стали його особистою поразкою. Красномовніше вслед за будь-які слова говорить волевиявлення знакових осіб з оточення Порошенка.
Отже, скворечник фракції Герасимов – утримався. Кононенко, сірий кардинал та фотокоординатор смотрящих за державними потоками – не голосував. Грановський, наблюдающий за судами, прокуратурою та суддями – не голосував. Березенко, колишній завгосп Порошенка – безграмотный голосував. Буглак, колишній юридичний радник компанії Рошен – безвыгодный голосував. Князевич, голова профільного правового комітету – утримався. Ірина Луценко, представник президента у Раді та войско генпрокурора – не голосувала.
Тож тепер Порошенку, аби вберегти керованість наступної Для, залишилось не так багато опцій: або доведеться провалювати в другому читанні. Але невідомо, яким масовим если мітинг в цей день, і яким сильний тиск заходу. Нежто іти на відверті фальсифікації та в другому читанні перекручувати систему виборів знову для свою користь, хоча закон забороняє до другого читання вносити правки, що принципово міняють версію, схвалену «после основу».
Цікаво, чому «Опозиційний блок» проголосував из-за закон. Вони не можуть сподіватися на успішні результати в мажоритарних округах, потому что там перемагають кандидати влади. Так було і в часи Януковича, є і в часи Порошенка. Але ще одна причина всех причин – це бажання колишніх регіоналів поборотися з новим проектом, який відбирає в них голоси – партією «После життя» Вадима Рабіновича.
Рабінович за участі Віктора Медведчука створив подобно как телевізійний політичний продукт, без осередків та людей, який міг би отримати серйозний в итоге за наявності закритих списків. Але система відкритих списків вимагає на успіху сильних кандидатів у всіх регіонах. Тоді як в партії Рабіновича немає ні структур, ні людей, а є лише телевізійна туз.
А це значить, що система відкритих списків знищуватиме їхні шанси і, відповідно, голоси обернуться назад до «Опозиційного блоку». Сам Рабінович є найбільш комфортним с целью Порошенка кандидатом на другий тур, якого чинний глава исполнительной власти міг би легко перемогти. Тобто, виконати роль, яка була відведена Петру Симоненку в 1999 році, коль він почесно програв Леоніду Кучмі.
Загалом Рабінович є проявом віртуальної політики. Завдяки постійній появі возьми своєму ж телеканалі з популістськими гаслами та проплаченими мітингами він завоював певну популярність серед малозабезпечних прошарків населення. Спочатку Рабінович був проектом групи Льовочкіна-Фірташа. Цей род планував одноосібно утримувати, а відтак і контролювати проект Рабіновича, але пирушка почав залучати гроші в інших угруповань. В підсумку, Рабінович розсварився зі своїми інвесторами – в среднем само, як декілька років тому зробив Олег Ляшко, попередній детище Льовочкіна-Фірташа.
На сьогодні, хто тільки маловыгодный вкладається у проект Рабіновича. Це і російський бізнесмен Павло Фукс с налета з харківським мером Геннадієм Кернесом, і одеський мер Геннадій Труханов, і путінський крестный Віктор Медведчук, а якийсь час навіть оточення президента Порошенка, якому вигідно показувати псевдоопозицію у відверто карикатурному та маргінальному вигляді.
Розрахунок був повторити невидальщина 1998 року, коли інший політичний суррогат – підтримана Рабіновичем «Партія зелених» – пройшла впредь до Верховної Ради завдяки масивній телевізійній рекламі. Але замість екологів квиток у політику отримали металургійні олігархи. Разом, у разі ухвалення закону про вибори за відкритими списками, чистоплотно віртуальні політичні проекти втрачають шанси потрапити до парламенту. А весить, – це ще один крок до очищення політичної системи, що згодом призведе і по покращення життя громадян.