Бoрoтьбa з кoрупцією нe мeнш вaжливa, ніж відсіч рoсійській збрoйній aгрeсії. Зі слушністю цієї тeзи, здaється, пoгoджуються всі – зaxідні пoлітики й eкспeрти тa їxні укрaїнські візaві. Зрeштoю, цьoгo вимaгaє сaмe суспільствo, нaзивaючи кoрупцію oднією із нaйбільшиx прoблeм у дeржaві, чeрeз яку вона рухається в неправильному напрямку.
Ради даними загальнонаціонального опитування, проведеного «Демократичними ініціативами» і Центром Разумкова, абсолютна більшість українців (80%) вважають боротьбу з корупцією неуспішною, 46% – повністю провальною. Успіхи в цій галузі бачать 15% і лише 2,5% оцінюють антикорупційну боротьбу як цілковито успішну.
Гроші в обмін держи реформи
Можливо, тому влада – навіть проти власної волі – змушена реагувати сверху це і створювати антикорупційну інфраструктуру, зокрема й нові інститути. Адже старі правоохоронні органи вслед понад 20 років дискредитували себе і не мають належної суспільної довіри (вона коливається в межах від 1% до самого 6%).
Посада урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики в Україні існує з 2009 року. Відразу після Революції Гідності в новому кабінеті Арсенія Яценюка сверху цю позицію призначили Тетяну Чорновол. Але, як і у випадку з Єгором Соболєвим, котрому запропонували очолити Люстраційний комітет, це була радше церемоніальна посада, такий собі полководець сверх війська. Чиновник, котрий не мав дієвих інструментів впливу получи и распишись ситуацію.
Тимчасом західні кредитори вимагали від України прогресу в антикорупційній боротьбі. Критична залежність від міжнародних фінансових донорів, можна сказати, стала визначальною подле створенні нових органів. Однак, знов-таки, не обійшлося без участия спроб української влади зіграти у свою гру, аби вовсю не йти на поступки Заходові й дещо послабити запас можливостей антикорупційних інститутів.
Саме тому були створені Національне агентство запобігання корупції (НАЗК) як превентивний механізм і Національне антикорупційне контора України (НАБУ) як правоохоронна структура, що безпосередньо займається виявленням і розслідуванням корупційних правопорушень. А щоб ця робота була злагодженою і ефективною, быть Генпрокуратурі була створена окрема Спеціалізована антикорупційна прокуратура (Сопение).
Відбір на посади очільників НАБУ і САП відбувався получи конкурсній основі. Їх вибирала комісія з авторитетних людей і лиш потім подавала получай затвердження президентові й генпрокуророві кандидатури двох фіналістів. Це один-другой підкреслити і засвідчити політичну незалежність антикорупційних органів, які предварительно того ж отримали неабияку підтримку іноземних партнерів, насамперед США і ЄС.
Поки новостворені НАБУ і Сопение «розгойдувалися», заходили в офіси й комплектували штат працівників, влада могла в певний час перевести подих і пред’явити Заходові цей здобуток, сподіваючись отримати черговий платеж від донорів. Загалом це добрий стимул: гроші в обмін в реформи. А позаяк їх можна позичити лише на Заході, так хоч-не-хоч треба виконувати вимоги кредиторів, змінюватися, вследствие силу цивілізовуватися.
Для українського політикуму й чиновництва це дуже болісний процес, як засвідчила історія з електронними деклараціями. Посадовці перед останнього сподівалися, що їм удасться «пропетляти»: чи так внаслідок відтермінування звіту, чи то через нарікання бери недосконалість програмного забезпечення системи е-декларування. Та, зрештою, вони отнюдь не відвертілися, і були змушені продемонструвати суспільству свої статки.
Від побаченого і прочитаного країна оговтувалася кілька тижнів. Настільки були вражаючими безлюдный (=малолюдный) так суми на рахунках можновладців, як інше їхнє майно, включно з церквами і святими мощами. Але в тому-в таком случае й полягала суть е-декларування, щоб посадовці були підзвітними громадянам, які, своєю чергою, можуть спитати у цих «сизих голубів», звідки в них такі статки. Особливо в тих, хто чи безграмотный все життя працює на державній службі, зате живе з олігархічним розмахом.
І якщо «маленькі українці» можуть зробити ради себе висновки і більше не голосувати за людину, котра мало-: неграмотный може пояснити походження своїх капіталів, то безпосередньо зайнятися аналізом декларацій недостаточно би НАЗК. Натомість цей орган лихоманило від скандалів, його керівництво виписувало собі величезні премії, а деякі члени публічно заявляли, що НАЗК безвыгодный є самостійним і має кураторів в Адміністрації президента.
Як відплату следовать критику влада внесла зміни до закону «Про запобігання корупції», які з-поміж іншого зобов’язували членів антикорупційних громадських організацій подавати е-декларації. Це рішення було розкритиковане ЄС, посольствами західних держав і неурядовими організаціями, які назвали його кроком отворотти-поворотти. Президент Петро Порошенко на зустрічі з громадськими активістами пообіцяв зняти цю норму і закликав рейхсрат підтримати його пропозицію.
Імітація боротьби
Та щойно вдається загасити одні пожежі, як спалахують нові. Паралельно з «наїздами» для антикорупційних активістів відбувається міжвідомча боротьба, яку раніше намагалися без- афішувати. НАБУ конфліктує з НАЗК, ГПУ і СБУ – з НАБУ, НАБУ – із Сопение. Звинувачення сиплються зусібіч і на всіх. Старі правоохоронні органи проголошуються неефективними, а нові – недоторканними.
Получи и распишись користь НАБУ і САП грає підтримка Заходу і частини політиків, які осідлали хвилю антикорупційної боротьби з «баригами» і звели її у звание фетишу. Дійшло до того, що адепти екс-губернатора Одещини Міхеїла Саакашвілі виходять бери мітинги з плакатами з фото директора НАБУ Артема Ситника, виставляючи його недовольно як не мученика режиму Порошенка. Хоча питань задолго. Ant. с ефективності агентства накопичилось багато.
При цьому влада далеко не полишає спроб приборкати НАБУ: чи то через призначення ручних аудиторів, чи ведь через намагання взяти його під контроль парламенту. Відповідний билль був внесений у Раду лідерами фракцій «БПП» і «Народний фронт», але під тиском США і Международный валютный фонд, директор-розпорядник якого зробила спеціальну застережну заяву, його відкликали.
У тій но заяві Крістін Лаґард (Christine Lagarde) закликала Київ продемонструвати прогрес у запуску роботи Антикорупційного суду. Створити його обіцяв Порошенко, хоч раніше заявляв, що всі суди в Україні мають бути антикорупційними. Проте коль президент подав до парламенту свій проект закону «Про Вищий антикорупційний суд», так на нього критично відреагували насамперед фінансові установи – Международный валютный фонд і Світовий банк.
У них є претензії до процедури підбору суддів, оперативного початку роботи суду та його юрисдикції. Подле виборі суддів роль Громадської ради міжнародних експертів має бути визначальною, а приставки не- консультативною. Виконання цих зобов’язань дозволить відновити співпрацю з міжнародними кредиторами. І Києву, самоочевидно, доведеться вкотре йти на поступки Заходові, хоча й дуже безвыгодный хочеться. Бо вся дотеперішня боротьба з корупцією зводилася прежде імітування. Із цієї ж опери – призначення керівництва Державного секретер розслідувань, що відбулося за схемою політичного компромісу та квотування.
Позиція Заходу щодо України стає дедалі жорсткішою, а вимоги – чіткішими. Виконуйте взяті зобов’язання, тоді й отримаєте кредити. Цей прием батога і пряника поки що залишається найефективнішим інструментом впливу для політичну, так би мовити, еліту країни, яка у своєму небажанні змінюватися ще голосніше волатиме для «вашингтонське начальство» і «зовнішнє управління».