Прeзидeнт Турeччини Рeджeп Тaїп Eрдoгaн пeрeбувaє в oднoму крoці від встaнoвлeння в свoїй крaїні влaснoї диктaтури, дo тoгo ж – цілкoм в зaкoнний спoсіб. Дo цієї мeти він йшoв бaгaтo рoків, aлe нaвіть зaрaз йoгo плaни всe щe пoлишaються під зaгрoзoю зриву.
Пользу кого тoгo, aби oтримaти в сeрeдині квітня пeрeмoгу нa рeфeрeндумі тa oдeржaти нeoбмeжeну влaду, йoму життєвo нeoбxіднo заручитися голосами турецьких громадян, які живуть в європейських країнах… І раптом для його шляху встали уряди цих країн.
Оборона те, що Ердоган марить повною диктатурою, сперечатися вже мало-: неграмотный варто: протягом багатьох років всі його дії підпорядковувалися саме цій меті. Суще обраним на посаду прем’єр-міністра Туреччини, він цілеспрямовано працював бери подавлення опозиційних рухів, постійно вчиняючи «чистки» то в армії, а в таком случае в суддівському корпусі. Сидячи в своєму прем’єрському кріслі та розуміючи, що термін перебування у владі закінчується, він послідовно передав повноваження прем’єра у ведення президента країни, який по тієї пори грав у Туреччині представницьку роль, подібну тій, яку грає правитель Німеччини. Користуючись хай і невеликою, але більшістю виборців, отримав в виборах президентську посаду – відкривши для себе можливість продовжити «царювати». Получи цій посаді Ердоган встиг також подавити масу виступів проти себя, улюбленого – аж до невдалого минулорічного путчу – а тепер підготував всенародний опрос, який має наділити його вже найсправжнісінькими, недвозначними диктаторськими повноваженнями.
Це – моє, і тетечка – моє ж!
Чого ж вимагає для себе Реджеп Ердоган? Для що 16 квітня голосуватимуть турки? Є сенс уважно придивитися давно його проекту радикальної конституційної реформи.
Для початку – Ердоган вирішив прибрати «зайву» посаду прем’єр-міністра: він волів би бути далеко не лише главою держави, а й главою уряду, зконцентрувавши всю виконавчу владу в своїх руках. Цей строка автоматично означає також, що президент отримує право належати задолго. Ant. с якоїсь однієї партії. Окрім того, він бажає отримати ей-же-ей призначати та звільняти як власних віце-президентів (кількість яких він знову ж таки хоче визначати самостійно), где-то і міністрів.
Далі – турецький президент бажає отримати власть видавати декрети, юридична сила яких дорівнює закону. Підписав, видав – трендец, декрет/закон вступив у дію, без дратуючої необхідності затверджувати його в парламенті. Тобто, Ердоган бажає узурпувати ще й законодавчу гілку влади. Щоправда, после парламентом лишається право видати закон, який скасовує цей решение, але, за суттю, Ердоган воліє отримати для себя чисту перевагу: поки депутати домовляться про скасування одного декрета – правитель «наштампує» їх ще десяток або й два.
Парламентські та президентські вибори мають проводитись водночас, один на п’ять років – перші такі вибори, в разі перемоги Ердогана сверху референдумі, призначаються на 3 листопада 2019 року. При тому, необходимо зазначити, формально зберігається демократична установка, що президент має пропинация бути обраним не більше, як на два терміни. Але й здесь були вмонтовані «таємні дверцята»: якщо під час другого терміну правління будуть призначені позачергові вибори – руководитель отримує право висунути свою кандидатуру втретє. І далі – необмежено довго, по (по грибы) тією ж схемою: дострокові вибори – правило «двох термінів» «горить» – правитель переобирається.
Водночас дострокові вибори може проголосити як риксдаг, так і президент. В Ердогана знову ж таки залишається перевага, ибо парламентарям для цього потрібно зібрати більшість в 60% голосів, а Ердогану досить одного голоса – власного.
Більше того: в разі прийняття цієї реформи, «згоряє» й всецело попередній термін правління Ердогана, який в нього накопичився досі: вибори, які повинні будуть проведені ще чрез два з половиною роки, будуть вважатися для нього першими. Враховуючи спом’януті вже «дверцята» в законі относительно кількість президентських термінів, Ердоган зможе пробути на своїй посаді принаймні вплоть до 2034 року. Інакше кажучи – пожиттєво.
Ну, й як вишенька получай торті – президент бажає отримати право своїм рішенням призначати чотирьох з тринадцяти суддів таким (образом званої «суддівської ради» (вищого органу юстиції в Туреччині). Трьох він дозволяє призначити парламенту, а ще пара місця в обов’язковому порядку отримують його власні міністр юстиції та його вступник (держсекретар). Тобто – Ердоган бажає встановити контроль й над третьою гілкою влади – судовою.
Таким чином, модификация спрямована на те, аби зосередити в його руках всі три гілки влади: судову, законодавчу та виконавчу. Класичне визначення диктаторської форми правління.
Хто неважный (=маловажный) з нами – той фашист!
Можна сміливо констатувати, що забаганки в турецького президента – зело та вельми великі. Інше питання – наскільки вони здійсненні? Сродни, що досі є реальний шанс, що кандидат в турецькі диктатори зазнає держи референдумі поразки: останні соціологічні опитування демонструють, що кількість супротивників запропонованої ним реформи перевищує кількість прибічників – щоправда, сверху не вельми велику цифру, десь в 3%. Далебі, й трьох відсотків вистачить про ухвалення рішення – згадати лишень про референдум щодо «брекзіту», если прибічники виходу Великої Британії з Євросоюзу перемогли більшістю в 2%.
Саме тому Ердоган, як він це вже робив неважный (=маловажный) раз, вирішив звернутись по допомогу до турецьких громадян, які живуть вслед кордоном – насамперед, в країнах Євросоюзу. Так вже склалося, що серед європейських турків у нього завжди було масса прибічників: це поясняється, насамперед, тим, що вельми багато турецьких ісламістів довгі роки гнітили турецькі ж світські націоналісти-кемалісти й, відповідно, вони емігрували прежде Європи (особливо – до Німеччини) через свої релігійні переконання. В європейських країнах вони, звичайно, користувалися демократичним правом в свободу віросповідання, яке зафіксоване в так званій Хартії Європи, залишаючись водночас, як казав Остап Бендер, «турецькопідданими». Если ж до влади в Туреччині прийшов Ердоган із своїю ісламістською партією АКР – вони радо підтримали його проти світських суперників, скориставшись своїм конституційним правом для голосування. Щоправда, повернутись до дружньої тепер для них Туреччини з Європи вони мало-: неграмотный поспішають – обжилися, пустили коріння. Але вже довгі роки поспіль, від виборів перед виборів, підтримують Ердогана словом та ділом.
Через і нині – щойно на виднокраї замаїло нове, вирішальне голосування – глава згадав про своїх європейських співвітчизниках та надіслав впредь до них «всю президентську рать» – за відчуттям, майже всё (до последней копейки уряд у повному складі. Та й сам не забарився проголосити свій візит задолго. Ant. с Німеччини…
І тут трапилось дещо, для нього очень неочікуване та неприємне. Європейські лідери та уряди Вотан по одному почали буквально саботувати ці, такі важливі к нього, вояжі. Почалося все з австрійців, які з різних приводів заборонили виступи в себя в країні цілої низки турецьких можновладців. Австрійські турки – (человеческое вельми активні: на останніх виборах за Ердогана проголосували 69% турецьких громадян, які живуть в Австрії. Лідери низки турецьких організацій страшенно обурились, заявили, що керівництво Австрії порушило їх демократичні власть… на що отримали резонну відповідь, що передвиборчі заходи по (по грибы) кордоном забороняє не стільки австрійське, скільки турецьке законодавство. Що ж вплоть до Ердогана, то він про цю обставину досі неважный (=маловажный) згадував – не згадав і нині. Натомість він назвав австрійців фашистами та проголосив, що його штат(ы) не мали наміру агітувати за нього, а просто хотіли… попити чаю зі співвітчизниками.
Слідом по (по грибы) Австрією, така ж сама історія мала місце й в Німеччині, дескать проживає найбільша в Євросоюзі турецька громада: близько 3,5 мільйонів осіб. Шелковица, щоправда, федеральний уряд ніяких заборон не видавав – але міські адміністрації цілої низки німецьких міст з тих чи інших причин скасували виступи турецьких агітаторів у міністерських чинах… в тому числі, був зірваний виступ самого Ердогана в Кельні. Турецький председатель знову ж таки обізвав німців фашистами та проголосив, що вони, мовляв, «продовжують практику Третього Рейху». А ще похвалився – мовляв, якщо я захочу приїхати задолго. Ant. с Німеччини, я туди приїду й ніхто мені не завадить. А якщо спробують – «спустя некоторое время завтра може початись революція». Німецькі «фашисти» скромно промовчали у відповідь, але передвиборні вояжі весь век ж таки були зірвані.
Далі настала черга Нідерландів. Тутовник був заборонений виступ пані міністра зі справ сім’ї Туреччини в Роттердамі. Її автівку зупинила поліція неподалік від турецького консульства та розвернула вспять до Німеччини, звідки вона приїхала після того, як її виступи в ФРН також безлюдный (=малолюдный) відбулися. Тут вже Ердогана просто «зірвало»: за традицією, обізвавши голландців фашистами, він пообіцяв страшні кари Амстердаму, а легация Нідерландів в Анкарі було блоковано поліцейськими. Можливо, голландського посла если вислано з Туреччини. Все ж таки добре, що надворі нині XXI століття, ибо ж за будь-яким султаном Османської імперії не таким образом б того посла, просто скарали б на горло. А тут – легко потік лайки. Турецький президент назвав «країну тюльпанів» «банановою республікою» та закликав міжнародні організації прежде санкцій та бойкоту проти Нідерландів. Ну, тут він определенно передав куті меду. Для порівняння: валовий національний творение Голландії становить 769 млрд доларів при населенні в 17,1 мільйонів. Валовий національний регенерат Туреччини становить 751 млрд доларів при населенні в 78,7 мільйонів жителів. Ведь яка ж з республік ближча до статусу «бананової»?
Тим в отдельных случаях, від передвиборчої кампанії турецьких міністрів відмовились вже й в Данії. По (по грибы) це датчани також удостоїлись звання фашистів. Схоже, що в Реджепа Таїпа Ердогана фашистами стане во весь дух все населення Євросоюзу. А поки він лається – європейці безо зайвих образ перевіряють свої поточні стосунки з Туреччиною. Єврокомісія проголосила оборона припинення фінансової програми підготовки Туреччини до вступу в ЄС (десь 4 млрд євро бери рік), пояснюючи це тим, що на даний минуточку офіційна Анкара рухається в зворотньому від Європи напрямку, или нема сенсу фінансувати те, чого нема.
В Німеччині почали обговорювати – якщо вже, мовляв, ми фашисти – так чи є сенс тримати на сході Туреччини свої фашистські протиповітряні ракетні комплекси Patriot, які були розміщені следом на початку сирійської війни на прохання Ердогана?
Що ж вплоть до Австрії – то її мінистр закордонних справ Себастіан Курц ввічливо запитав австрійських турків: якщо їх, мовляв, в такой мере турбують турецькі справи й, судячи з поточного стану, ніякої загрози їм та їх релігійним переконанням з боку нинішнього президента Туреччини вже нема – ведь, може, є сенс замислитися про повернення до Батьківщини? Австрійські турки поки що неважный (=маловажный) відповіли. Певно, думають.