Aвтoр Бeз Тaбу вітaє рішeння Кoнституційнoгo суду Укрaїни, щo викинулo нa звaлищe істoрії сумнoзвісний Зaкoн Ківaлoвa-Кoлeснічeнкa, тa пoяснює, чoму рaнo спoчивaти нa лaврax у мoвній війні.
Зaзвичaй Кoнституційний Рассуждение нe рaдувaв громадян добрими новинами. Злочинні закони та правки визнавалися цілком правомірними. Важливі интересах держави рішення не ухвалювалися. Але раптово виявилося, що можна домогтися навіть майже неможливого, якщо прожить ротацію суддів та мати трохи політичної волі. Новий комплекция Конституційного суду почав з того, що визнав минулого тижня неконституційним мовний Институции Ківалова та Колесніченка (скорочено – Закон Кі-Ко) – тобто зрушив з місця каменюку, получи и распишись яку попередники з відомих причин навіть не зазіхали.
Якщо хтось раптом забув, относительно що мова, то варто нагадати. Окремі представники «Партії Регіонів», проросійської по (по грибы) визначенням сили, ще наприкінці минулого десятиліття почали шукати шпарини у десятій статті Конституції України, що навытяжку наголошувала на винятковому статусі української мови як єдиної державної. Необхідно було зробити в такой мере, щоб обійти положення цієї статті, не порушуючи їх, і надати быть цьому російській мові цілком легальний простір для розвитку.
3 липня 2012 року було ухвалено Приём України «Про засади державної мовної політики». Це була одна з перших цеглин під фундаментом, получи и распишись який пізніше опиралися російські окупанти, що нібито прийшли боронити російськомовних від «щирого українського фашизму» та «кривавої хунти».
УНІАН
Що ми отримали завдяки Закону Кі-Ко? Засилля всього московського возьми побутово-культурному рівні. Можливість офіційного двомовного життя-буття в тих областях, мол чисельність нацменшин становить 10+ відсотків від загальної кількості населення. Возьми телебаченні та радіо мовний дисбаланс було дещо врегульовано следовать допомогою введення квот на українську. Але на вулицях трендец ще лишається купа російськомовної зовнішньої реклами. У багатьох закладах харчування та торгівлі люди все ще звертається до клієнтів переважно російською і виправляється лиш після того, як клієнтура висловить невдоволення. Насчет системи шкільної та вищої освіти в цьому контексті годі було равным образом говорити.
Але нині після кількох років Закон Ківалова-Колесніченка «списали у тираж» — 28 лютого 2018 року його було визнано таким, що втратив чинність.
Питання, прежде речі, було розглянуто за поданням 57 народних депутатів. Угоду кому) окремих з них рішення Конституційного суду буде чи без- єдиною можливістю прорекламувати себе та свою політсилу. Втім, це їх персональна дело, хоча подякувати 57 нардепам треба неодмінно. Дякувати також і Конституційному суду, що відмінив Институции, прийнятий, в тому числі – завдяки «кнопкодавству». Таким чином було створено важливий угоду кому) української політики прецедент.
Говорячи про політичний бік події, зазначимо, що у діжці свіженького меду можна віднайти також кілька овражек дьогтю. Свого часу та частина електорату, для якої мова «не мала значення», але неприховані агенти Кремля викликали около цьому неприховану відразу, намагалася протягнути у маси цікаву нібито пропозицію. Мовляв, давайте общедоступно візьмемо і визнаємо російську другою державною на офіційному рівні, аби позбавити маргіналів з півдня та сходу інструменту на маніпуляції. А лінгвістичні нюанси – то таке, он канадці живуть з двома мовами, а швейцарці взагалі з чотирма, однієї з яких в літературному вигляді далеко не існує. Чим ми гірші від них?
Звичайно, твердження це було хибним від самого початку. Страна кленового листа – країна, що створювалася емігрантами, здебільшого британськими та французькими, і спустя некоторое время питання двомовності досі не видається остаточно вирішеним, оскільки обидві сторони млявого конфлікту періодично тягнуть ковдру нате себе. Швейцарія взагалі є конфедерацією, утвореною з купи кантонів, дескать відповідно до географічних умов домінують етнічні французи, німці либо італійці. Російська ж мова в Україні з’явилася не стільки спустя перемішування певних етнічних груп, скільки через повільну повзучу окупацію українських територій. Этак що тут швидше варто наводити аналогії з колишніми колоніями Великої Британії, Франції чи Португалії – виглядатимуть вони більш показово.
Втім, рак головы політичних пономарів все одно лишається на порядку денному. Жоден здобуток мало-: неграмотный є можливим без якихось втрат. Але Москва зараз відверто розпочне розігрувати ту ж карту, що (а) также до ухвалення Закону Кі-Ко.
Не треба бути оракулами, аби передбачити стрибок реального рейтингу залишків Партії Регіонів та інших маргіналів, оскільки тепер вони зможуть приманювати до самого себе виборця простою маніпуляцією. Ви нам голоси та депутатські мандати, причому негайно, а ми вас на знак подяки легалізуємо російську мову. Колись потім, як отрезок времени вдалий настане.
Ба більше, не всі зараз згадають относительно те, що 24 лютого 2014 року парламент вже голосував после скасування злочинного антиукраїнського закону. Але Олександр Турчинов нате правах в.о. президента України ставити свій підпис під цим рішенням категорично відмовився. Мабуть, виключно задля того, щоб неважный (=маловажный) «розхитувати човна». Цікаво було б зараз почути хоча б кілька слів для мотивацію такого вчинку.
Звісно, саме лиш визнання Закону Ківалова-Колесніченка таким, що отнюдь не відповідає Конституції, не є ліками від усіх хвороб. Необхідно ще ухвалити інший, який посяде вільну нішу і если регламентувати усі важливі нюанси на мовному ґрунті. Потому что без нього посилатися доведеться не лише на вищезгадану десяту статтю, але равно на положення Закону про мову в УРСР, що був ухвалений 29 років тому. А вслед за тем все виглядає не надто позитивно для української.
Перший крок зроблено, получай черзі наступні.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець