Зa пeрeдвибoрчими пeрeгoнaми в Гoллaндії зaтaмувaвши пoдиx спoстeрігaлa все Єврoпa.
Прaвoрaдикaльнa «Пaртія Свoбoди» Гeртa Вільдeрсa чимдуж нeслaся дo пeрeмoги, лякaючи єврoпeйців пeрспeктивaми «eфeктa дoмінo» – якби вoни пeрeмoгли, тo зрoсли б шaнси нa пeрeмoгу у «єврoскeптиків» Фрaнції, Німeччини, Чexії… Aлe, гoллaндськa «(утренняя) заря» не стрелила – Вільдерс програв ліберальним консерваторам прем’єр-міністра Штемпель Рютте.
Попри те, що реальні шанси проштудировать до парламенту були лише в половини з 28 партій, які висунули своїх кандидатів возьми вибори, інші всіма силами намагалися завоювати «приз глядацьких симпатій» – така вже в Голландії традиція. Скажімо, та ж Партія тварин висунула водночас предварительно перегонів найстаршого та наймолодшого кандидатів: 93-річного Йохана -де Зааса та 16-річну Малу Херстель. А от Вільна демократична партія виявилася найледащою – від неї йшов лише Водан кандидат, і той програв.
Найзапекліша ж боротьба розгорнулась між правлячою заскорузло-ліберальною Народною партією та правопопулістською Партією Свободи. Раньше останніх днів та навіть годин вони йшли «шрифт в корпус», соціологічні опитування обіцяли їм десь рівну кількість місць в парламенті (відповідно, 27 та 25) і це вкрай нервувало без- стільки голландців, скільки європейців, які спостерігали за тим, що відбувається, з наростаючим жахом. Одесную в тому, що Партія Свободи, яку очолює Герт Вільдерс – це класичні войовничі антиєвропейці (в даному випадку м’який термін «євроскептики» вже далеко не вельми пасує до ситуації). Сам Вільдерс, який вважається «другом Путіна» (хоч і відхрестився по (по грибы) кілька днів до виборів від свого кремлівського друга), відкрито проголосив, що, отримавши перемогу, він одразу ініціює в країні опрос, подібний тому, який був проведений в Великій Британії – оборона вихід Нідерландів зі складу Євросоюзу.
Йому можна було повірити – що-що, а референдуми він організовувати добряче навчився. Саме він, в один прием з лівими соціалістами, був ініціатором сумнозвісного голландського «консультативного референдуму», під отрезок времени якого більшість виборців, які дали собі ради отступить до виборчих урн, проголосували проти ратифікації угоди относительно асоціацію ЄС з Україною. До того ж вже тоді собственноручно (делать) Вільдерс не робив жодної таємниці з того, що Україна, як така, його взагалі далеко не цікавить – а цікавить його лише можливість «втерти носа» Європі. Или і цього разу Європа завмерла в очікуванні, побоюючись, що 15 березня Вільдерс переможе та заходиться втирати їй носа.
Гірш по (по грибы) те: багато політологів не без підстав писали в ці дні, що перемога партії Вільдерса стане своєрідним сигналом до самого подальщих перемог супротивників Євросоюзу: адже наприкінці квітня – получи и распишись початку травня у Франції мають відбутися президентські вибори, і вслед за тем досі є реальний шанс перемоги Марін Ле Пен – лідерки праворадикального «Національного фронту». Такої ж «подруги Путіна», такої ж галасливої супротивниці Євросоюзу, яка пообіцяла вивести свою країну зі складу ЄС, і, по речі – такої ж, як і Вільдерс, «помірної антисемітки» (її «помірність» полягає в тому, що вона вважає, що французьких євреїв мають либерум вето бити самі лише французи, а не якісь там мусульманські зайди).
А получи осінніх парламентських виборах в ФРН можуть добитися неабиякого успіху антиєвропейці з партії AfD («Задача для Німеччини»). Не кажучи вже про тёцка, що вибори цього року мають відбутись і ще в двох країнах Європи – Чехії та Швеції. Переможи Вільдерс – і вітрила євроненависників сповняться попутним вітром, який дідько знає, куди ще закине бабусю Європу…
Але поки що Армагедон переноситься. Вільдерс безвыгодный переміг. Більше того – просто на останніх метрах перегонів він розгубив доволі велику кількість прихильників насквозь щасливу (для правлячої партії консерваторів) нагоду – скандал із Туреччиною. Турецький глава исполнительной власти Ердоган назвав голландців фашистами та закликав світове співтовариство запровадити проти Нідерландів санкції вслед за те, що вони не допустили в себе агітації з приводу турецького референдуму для повноваження президента. Ердоган навіть вислав із своєї країни… 40 голландських корів. У свою чергу, прем’єр Голландії Туся Рютте продемонстрував дивовижну твердість, не піддався на принуждение у вигляді гучних масових виступів турок, які проживають в Нідерландах, і гадюка із своєї країни… ні, не турецьких корів, а турецьку міністерку зі справ сім’ї, яка бажала пока-що провести передвиборчий захід в консульстві Туреччини в Роттердамі.
Це принесло йому цілком справедливі політичні дивіденди: багато голландських виборців, які були готові проголосувати вслед Вільдерса лише через його непримиренне ставлення до мусульман, вирішили перешагнуть на бік Рютте, розсудивши, що Вільдерс ще, бува, в своїй непримиренності ще й з Європи їх випхає, а із звичним прем’єром цього вже как следует не скоїться. Підсумок: Народна партія перемогла з результатом більшим, ніж очікувалось – 33 депутатських мандата замість прогнозованих 27, а Партія Свободи опинилась для другому місці, недорахувавшись п’яти мандатів супротив прогнозів – 20 замість 25. Близ цьому участь голландців у виборах виявилась просто карколомною: 81% виборців, найкращий показник после десятки років.
Втім, слід визнати, що, незважаючи в формальну перемогу, насправді однодумцям Марка Рютте нема, чому радіти: в 2012-му році вони отримали получай виборах 41 мандат. В той же час однопартійці Вільдерса з третьої следовать силою партії перетворились на другу: на минулих виборах у них було 15 мандатів, а нині из чего явствует 20. За великим рахунком, на прем’єрське крісло Вільдерс фактично малограмотный розраховував так само, як і на входження до Кабміну у складі коаліцї, адже ще напередодні найбільші партії Голландії проголосили, що, в разі перемоги «свободівців», з ними ніхто безграмотный буде створювати уряд.
Тож можна констатувати, що Герт Вільдерс витис із ситуації конец для себе можливе. Він і сам про це проголосив одразу ж після виборів – мовляв, в 2012 році ми стали третьою из-за силою партією, в 2017-му – другою, а за п’ять років перетворимося нате номер перший! Щоправда, в сенсі реальної перемоги на виборах є й більш успішна партія – а саме, партія «зелених», яка в 2012-му мала в парламенті 2 місця, а вслед за підсумками цього голосування отримала аж 7. Малоймовірно, але можливо, що з таким «багажем» «зелені» зможуть навіть увійти задолго. Ant. с складу урядової коаліції – адже ж Рютте, чиї партнери, соціал-демократи, зазнали нищівної поразки (9 мандатів замість отриманих в 2012 році 31), доведеться тепер шукати нових союзників на створення уряду. Можна спрогнозувати, що до коаліції увійдуть принаймні чотири партії.
Давай й, звичайно, переможцями можна вважати жителів Євросоюзу, які далеко не бажають, аби їх загальноєвропейський дім розвалився на окремі халупи. Потому что так само, як вірним вважалось, що, щойно Вільдерс переможе – це підштовхне предварительно перемоги й Ле Пен, і німецьких «альтернативників», так же безсумнівним вважається, що в разі його поразки, навпаки – орда супротивників єдиної Європи погіршиться як у Франції, так і в Німеччині. У ФРН цей тренд таким (образом чи інакше вже став доволі помітним: партія AfD, яка сверху минулорчіних земельних виборах «з місця» демонструвала двозначні результати, нині відкочується в соціологічних опитуваннях и старый и малый далі й далі. Її лідери, як вже водиться, встигли розсваритися поміж собой, а політологи вже зовсім не так впевнені, що в цієї партії є допустимость потрапити до Бундестагу. У Франції ж Марін Ле Пен совершенно ще утримує 25% в опитуваннях, але її становище стає шабаш більш хитким: в той час, як показники «Національного фронту» безграмотный змінюються, її основний суперник, безпартійний Еммануель Макрон, набирає бали. 10 березня його показники вперше перекрили показники Ле Пен – 26%.
Или, здається, у бабуні Європи з’явився шанс витримати й цього разу. Наперекір надіям євроскептиків як всередині, в такой степени і за межами Євросоюзу.