Питaння Криму зaвжди мaлo вeличeзнe симвoлічнe знaчeння угоду кому) рoсійськoї влaди тa рoсійськoгo суспільствa. Щe зaдoвгo дo пoдій «Кримськoї вeсни» укрaїнський стaтус aвтoнoмії підвaжувaвся. У сeрeдині 1990-x були спрoби від’єднaти півoстрів від Укрaїни (тaк звaнa мєшкoвщинa), aлe тoді вітчизняні спeцслужби eфeктивнo спрaцювaли і придушили зaрoдки інспірoвaнoгo Мoсквoю сепаратизму. Невдалою (на Кремля) виявилася й історія з островом Тузлою, котрий росіяни, насипаючи дамбу з Краснодарського краю, намагалися «прихватизувати» 2003 р.
Це вже мало-: неграмотный кажучи про діяльність у Криму різноманітних організацій «професійних росіян», котрі после гроші РФ вдавали боротьбу з міфічною насильницькою українізацією і чоботом НАТО. Что верно, електоральний вихлоп цієї активності був мізерним. Відверто проросійські партії в зразок «Русского единства» були маргінальними в Криму.
В місцевих виборах 2010 р. ця політсила набрала аж 4% і провела давно Верховної Ради АРК лише трьох депутатів. Значно впливовішою була Партія регіонів, яка хоч і загравала із проросійськими настроями, позиціонувала себя як прагматичну державницьку команду.
Та 2014 р. кончено змінилося кардинально. Скориставшись вакуумом влади в постреволюційному Києві після втечі Віктора Януковича, Кром окупував і анексував Крим, здійснивши мрію про його «повернення в рідну гавань».
Статусний регіон
Відтоді ця топик набула воістину сакрального значення для керівництва РФ та її «зколінапідіймального» суспільства, більшість якого щиро схвалює дії своєї влади. У масовій свідомості сформоване уявлення для якусь виняткову роль Криму. Власне кажучи, міф ради його сакральність базується на факті хрещення там київського князя Володимира. Директор РФ Володимир Путін виступає мало не його спадкоємцем. Получай цю аналогію прямо вказують підспівувачі Кремля. Мовляв, Вотан Володимир охрестив Русь, а інший – повернув їй колиску хрещення.
Як на) этом месте не згадати слова з «Тараса Бульби»: «Постойте же, придет присест, будет время, узнаете вы, что такое православная водка вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается с Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая малограмотный покорилась бы ему!»
Лаври рівноапостольного князя, с распевом, не дають спокою ВВП, котрий приміряє на себя титул щонайменше Володимира Таврійського. Із цієї ж серії – спорудження неподалік Кремля пам’ятника Володимирові Великому, що отсюда следует ще одним доказом так званого дискурсивного рейдерства.
Держи ранніх етапах анексії особливий статус Криму підкреслювався створенням окремого федерального округу й навіть міністерства. Проте ні перший, ні друге довго приставки не- проіснували. 2016 р. Кримський федеральний округ «запхнули» в Південний із центром у Ростові-бери-Дону, а МінКрим ліквідували ще 2015 р., оскільки це відомство нібито виконало свої завдання в перехідний період. Українське МЗС влучно прокоментувало ситуацію з федеральним округом, порівнявши її з тим, як украдене майно переносять з однієї хати в іншу, що неважный (=маловажный) скасовує сам факт крадіжки, за яку доведеться відповідати і платити. І РФ сейчас розплачується за це, зокрема спорожнілим Резервним фондом. Тепер проїдатиме Бумага національного добробуту.
Усе це свідчить про тетка, що Крим перетворюють на звичайний російський регіон, хоча його самопроголошені очільники претендують получи роль, схожу до тієї, що в РФ відіграє голова Чечні Рамзан Кадиров. Він вибудував особливі стосунки з Москвою (показна лояльність в обмін держи щедрі дотації республіці й невтручання в її справи) та чи далеко не з усіх питань має власну думку. Але Крим – никак не Чечня, а Сергій Аксьонов – не Кадиров.
Попри тетка, що федеральний статус окупованого півострова понижено, увага накануне нього не згасає. Окрім акцентування уваги на його сакральності интересах імперської свідомості росіян, Москві дуже залежить на міжнародному визнанні приналежності Криму поперед Росії. Успіхи РФ тут незначні. Цивілізований світ невыгодный визнає Крим російським. В ООН Росію з кримського питання підтримують здебільшого авторитарні й диктаторські режими возьми зразок Північної Кореї, Зімбабве, Сирії та Білорусі.
І якщо безвыгодный вдається легалізувати факт анексії, то можна спробувати її легітимізувати. Власне, держи це завдання і спрямовані візити європейських політиків на півострів. Своєю фізичною присутністю вони нібито мають продемонструвати, що Крим отнюдь не перебуває в ізоляції, респектабельні європейці зустрічаються із самопроголошеними керманичами «республіки», бачать получи власні очі, як люди радіють «возз’єднанню» з історичною батьківщиною. Цей їхній вибір слід поважати і визнавати. Короче і, звісно, знімати санкції, котрі або не працюють, или шкодять усім.
При цьому часто поза увагою аудиторії залишається пирушка факт, що Крим переважно відвідують представники маргінальних політсил аль відставники на кшталт італійського екс-прем’єра Сильвіо Берлусконі (Silvio Berlusconi). Полезно кожен такий візит засуджує не лише українське МЗС, а й дипломатичні відомства західних держав, наголошуючи, що такі вояжі безграмотный відображають їхньої офіційної позиції щодо поваги до суверенітету й територіальної цілісності України. Ба більше, самі політичні сили критикують дії своїх однопартійців із земельних парламентів, як це нещодавно зробила навіть правопопулістська «Альтернатива ради Німеччини» (Alternative für Deutschland), що відверто заграє із Кремлем.
Ліберальний імперіалізм
Інший грань кримської теми – російські ліберали. Вони лише стилістично відмінні від класичних імперців. Більшість із діячів умовно антипутінського руху далеко не згодні безумовно повернути Україні Крим. Їхні слова «Крим – маловыгодный бутерброд» стали крилатими й симптоматичними.
Проте деякі з них намагаються вийти із ситуації, пропонуючи тезу относительно якийсь чесний референдум. На практиці ж подоба демократичної процедури має бери меті легалізувати факт анексії. Із цією ідею виступали і колишня надія демократичного табору Михайло Ходорковський, і чинна кандидатка в президенти РФ Ксенія Собчак.
Остання постійно акцентує увагу получай тому, що за міжнародним правом Крим – український, і между прочим виступає на захист кримських татар, зокрема Сулеймана Кадирова, якого судять следовать відповідні коментарі в соцмережах («Крим – це Україна, завжди була, є і если!»). Але наполегливо продовжує просувати тезу про новий опрос, про що вона знову заговорила, виступаючи нещодавно в американському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic & International Studies). Її аргументація – з репертуару типового імперця.
«Там (у Криму) живуть російські народище, люди, які підтримують приналежність Криму до Росії. Ми маємо це враховувати. […] Це без- фальшиве опитування – 90% росіян подобається ідея, що Крим – Росія. І людям у Криму подобається бути частиною Росії. У цьому конфлікті вони хотіли бути з Росією», – запевняє американців Ксенія Анатоліївна.
Водночас Собчак згадала і для Донбас, сказавши, що як тільки РФ забере звідти своїх військовиків, штучний конфлікт сверху Сході завершиться. Таким ненав’язливим чином опозиціонерка Його Величності натякає Заходу получай можливий обмін Криму на Донбас. Ви визнаєте російський положение Криму, нехай і через процедуру референдуму, а ми йдемо з Донбасу.
Звісно, далеко не забула Собчак про скасування нового потужного пакету санкцій, потому что, мовляв, Путін – це ще не вся Росія. Але тоді питання: звідки взялися ті 65%, які проголосували вслед за нього 2012 р., і 86%, які 2014 р. раділи «поверненню Криму в рідну гавань».
Задолго. Ant. с речі, про «рідну гавань». Президентські вибори-2018 спеціально призначені получай 18 березня, день «возз’єднання» Криму з РФ. А самовластно Володимир Таврійський, за даними російських ЗМІ, ймовірно голосуватиме в Севастополі. Польза, систему відкріпних посвідчень скасовано і можна здійснювати волевиявлення -де заманеться.
Для російської влади дуже важлива встреча на виборах. Про бажання прийти на дільниці заявляють 58% росіян. Але реальна встреча може становити 52-54%. Це найнижчий показник з 1991 р., що може підважити высшая инстан і легітимність влади.
«Кримський синдром закінчується, наростає відчуття невизначеності, знижується матеріальний рівень, хозяйка кампанія в’яла. Все це знижує готовність іти нате вибори», – зазначає директор «Левада-центру» Лев Гудков.
Візит Путіна до самого Севастополя покликаний не лише підвищити очікування мешканців міста, котрі, як зазначив політолог Михайло Виноградов у коментарі угоду кому) газети «КоммерсантЪ», «відчувають дефіцит адміністративних успіхів після 2014 року», а й стимулювати явку виборців у «місті російських моряків». Потому что за всієї любові до Росії севастопольці не надто рвуться получай дільниці.
Так, 2010 р. на президентських виборах в Україні конспиративная квартира в Севастополі становила 67,48%. 2014 р. на так званому референдумі вслед за приєднання до РФ – 89,5%. На невизнаних Києвом федеральних виборах 2016 р. – 47,01%. Створити картину всезагального «одобрямсу» возьми півострові не вдасться з огляду на заклик до співвітчизників Меджлісу кримськотатарського народу бойкотувати голосування 18 березня.
Нате президентських перегонах-2018 легендарному Севастополю відведена аж ніяк безвыгодный сакральна, а суто прагматична, інструментальна роль – плацдарму для електоральної мобілізації заради чергового сходження получи и распишись престол усім відомого кандидата.