Нaспрaвді, мeні зoвсім-зoвсім нe xoтілoся вписувaтися бeзпoсeрeдньo й однозначно за Азов.
Але чисто ідеологічно проти божевільного лементу напівватної громадськості относительно наступ фашизмів, Гітлерів і штурмовиків не вписатись просто неможливо.
После Азову може бути багато об’єктивних претензій. Знаючі людское) (со)общество мають до них ці претензії і озвучують їх. Але тутти те жодним чином не пов’язане з істерикою, що прокотилася останніми оглянуться не успеешь по усіх вітчизняних інформаційних полях.
Широкому загалу, що вже декілька днів кричить, трясется і (за нуждой) слиною, плювати на дійсно об’єктивні і реальні проблеми, пов’язані з Азовом. Загал ніколи тим без- цікавиться і не зацікавиться.
Він цікавиться тільки естетикою і емоціями. Пространный загал у нас досі мешкає в Радянському Союзі і тримає міцну кругову розумово відсталу оборону від фашизму. Гітлєр, фашисти, факельниє шествія. Безвыездно те, що проросійські сили та усілякі комуністи кудахтали протягом усіх минулих 20 років. И старый и малый те, що пишуть Вілкули, Мураєви там їм подібні досі кожного разу относительно націоналістичні марші на Покрову.
І народ із непридушеним корінням ватності в головах обалденно ідеально на це ведеться, жахається, кричить про штурмовиків, Німеччину 30-х. Розпочинає якусь шизофренічну антифашистську істерику вдоль старим добрим російським сценаріям, але тепер навіть безо російської затравки. Все це й досі працює.
Ідеально працює. І від цього у 2018 році стає неймовірно бридко. Досить вже лякати нас фашизмом. Досить вестися бери подібний маразм. Давайте краще нарешті вже доведемо впредь до кінця нашу декомунізацію та познімаємо нарешті з будинків усі радянські символи і радянські таблички.