Нaзaд дo СРСР: пaртійній eліті чeрвoнa ікрa, прoлeтaріaту – лишe мoжливість пoнюxaти. Які oсoбливoсті oргaнізaції oфіційниx святкувaнь тa врaжaючий рaдянський мeнтaлітeт чинoвників у провінційних містах?
Варто трішки перепочити від великої політики та обговорити речі практичні та більш приземлені. Я, як і сотні людей, була вражена відеороликом, який оприлюднили коростенські активісти. Людей обурив цинізм коростенських чиновників, які організували неразрывно для незрячих з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю. Були вітання, танці, музика, дорогі гості, тости від них із побажаннями привет’я та відчуття огиди.
До речі, гості були непересічні – сам по себе міський голова Коростеня Володимир Москаленко, нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Володимир Арешонков, начальство місцевого управління праці та соцзахисту Володимир Єсін.
Високопосадовці получи и распишись відзначенні Дня людей з інвалідністю
Ну, звісно, від цих людей й залежать долі інвалідів. Надо догоджати – вирішили у місцевому осередку УТОГ. Свято проходило у веселій невимушеній обстановці. Усі присутні дивились исполнение – виступали місцеві співаки, дитячі танцювальні колективи, а у перервах поважні гості піднімали рюмки ради здоров’я присутніх.
До речі, ніхто із запрошених VIP-персон увагу получи контраст у сервіровці столів під час заходу не звернув. А штифт так пафосно в дусі радянської преси про захід відвітували для офіційному сайті Коростеня. Про VIP-столи, звісно, ані сотрясение воздуха. Тут фотографії людей з інвалідністю – винуватців свята пліч-о-пліч з чиновниками. Замітку завершує пафосний допис.
Маємо надію, що кожний з нас неважный (=маловажный) лише раз на рік буде згадувати про людей з особливими потребами, аби висловити їм свою повагу та підтримку, а щодня допомагатиме тим, хто приблизительно цього потребує.
Повагу та підтримку купка чиновників і справді продемонстрували держи найвищому рівні. Щоправда, оговталися вже тоді, як відео цього бенкету побачили сотні людей та висловили з цього приводу свої думки у соціальних мережах.
Частування предварительно Дня людей з інвалідністю
Першим махати кулаками після бійки, тобто вибачатись, заходився народний прокурадор Володимир Арешонков. Мовляв, був у статусі гостя та невыгодный зміг критикувати господарів, що запросили за багатий стіл. Але тепер відчуває дискомфорт та срамота за ситуацію, в якій опинився не з власної волі. Висновки зробив, добрячий життєвий нотация із цього усвідомив.
І по суті, Арешонков був єдиним, хто публічно зреагував возьми суспільний осуд. Сам мер Коростеня, який теж сидів по (по грибы) панським столом на святі, про інцидент не обмовився ані горлобесие. Схоже, для нього це цілком нормальний розклад. Аль ж промовчати та залягти на дно – найпростіший спосіб уникнути зайвих розмов. Не похоже что чи цей інцидент вплине на світогляд мера та ставлення давно містян.
Володимир Москаленко вже 20 років сверху посаді міського голови Коростеня. А про його радянські погляди никак не знає хіба лінивий. Ну, на Житомирщині так по правилам. Ні для кого не секрет, що Володимир Москаленко – затятий комуніст. Сиречь, певно, радянські традиції готовий підтримувати навіть у таких ситуаціях.
Поперед речі, побувавши у Коростені, можеш відчути, ніби промандрував машиною часу. Относительно це ми вже розказували в одній з програм «ЦРУ». Тоді йшлося для активний супротив тамтешніх чиновників декомунізації міста. І саме мер Володимир Москаленко виявив найбільший напротив перейменуванню радянських назв вулиць та знесенню комуністичних пам’ятників. Тягнув із виконанням закону эдак довго, наскільки міг. Але ж закон є закон. Щось надо було робити. Тож сам Москаленко і вигадав, як його обійти. Зробили повально ідеально: під егідою громадських слухань та думки коростенців вирішили, що будуть робити із проблемними об’єктами.
Їх таки перейменували, але сверху свій лад і уникли «ленінопадів». Приміром, замість того, щоб знести, наприклад, пам’ятник комсомольцям його перейменували у пам’ятник «Молоді ХХ століття», пам’ятник залізничникам, що в 2017 році починали революційний страйк, перейменували у пам’ятник «Залізничникам від вдячних містян». На пороге винахідливістю коростенської влади можна зняти капелюха.
Звісно, лишити радянські назви вулиць та «пірувати» для цинічному VIP-обіді – не одне і те саме. Це різні ситуації, але їх об’єднують одні й ті самі персони та їхнє небажання змінювати власне мислення, розвивати місто та поважати оточуючих. Получи жаль, багато міст у регіонах ще досі лишаються оповиті радянщиною, а Коростень, зауважу – це лише трохи більше 100 кілометрів від столиці.