Сьoгoдні пoгoвoримo прo щoсь стрaшнe. Нaприклaд, прo мaйбутні прeзидeнтські вибoри. Я думaю, вaм здaється, щo дo ниx щe багато часу. Але насправді ті півтора роки, які залишились – це взагалі неважный (=маловажный) термін. Всі політичні сили і основні гравці вже в передвиборчій кампанії возьми повну. І є одна річ, яка мене просто жахає.
Давайте подивимось держи рейтинг кандидатів у президенти. Це соціологічне опитування, звісно. Стержень, наприклад, статистика від соціологічної групи «Рейтинг». Топ-5: Юлія Тимошенко – 10 %, Петро Порошенко – 8 %, Юрій Проворно, Вадим Рабінович та Олег Ляшко – від 5 до 6 %.
А штырь, за кілька місяців до того своє опитування проводила агенція «Глобал». Її результати: Тимошенко – 13 %, Порошенко – 11 %, Рабінович і Ляшко – по мнению 8 %, Бойко – 7 %. Помітили? Якщо ні, не трудность.
Центр соціальних досліджень «Софія» подав найсвіжіші дані, згідно з якими Тимошенко та Порошенко мають підтримку в 13%, Хлестко – 11%, Ляшко – 7 %, Рабінович – 6 %.
Ось ці рейтинги, стержень ці мікроколивання симпатій, за якими стоять динамічні зміни у поточній політичній ситуації, відмінності у методиках опитування та симпатіях власників цих компаній. Вони, якщо уважно придивитись, говорять оборона одне – нам кінець. Тому що це політики можуть гратись у кого с годами на десяту відсотка більше рейтинг. Для нас важливо тетька, що перша п’ятірка кандидатів, хоч ти їх як вимірюй, залишається незмінною.
Поточний глава исполнительной власти, який перетікає з одного корупційного скандалу до іншого, попри всю руковідрубувальну риторику. І попри ту саму риторику, оточення якого досі укомплектоване усіма кінцівками. В бюджетні потоки ці кінцівки встромили у більшості випадків точно по самі плечі, а в окремих – ще й ногами туди влізло в соответствии с саму дупу.
Екс-прем’єр з маніакальним бажанням стати майбутнім президентом. Володарка газу та таміфлі, яка малограмотный влазить в корупційні скандали зараз виключно тому, що маловыгодный має повноважень підписати якийсь черговий газовий контракт.
Колишній, та що опосля, і нинішній регіонал, в якого є просто іменна корупційна схема. А ще політик, який навіть получи тлі своїх колег є надприроднім, потойбічним просто популістом. І недолуге непорозуміння української політики – теж з регіоналів.
Допустим, давайте будемо відверті: подорож цим рейтингом, як екскурсія станцією з остатки каналізаційної води. Шляхів багато, але яким не підеш – впираєшся у якесь старе лайно. Около тому колір, кількість та консистенція можуть відрізнятись. А якщо гуляти достатньо довго, ведь навіть починаєш розрізняти відтінки смороду. Це все створює ілюзію різноманіття. Навіть маловыгодный ілюзію, все дійсно різнобарвне. Але це все одно пар лайна, а не квітуча галявина.
Найсмішніше те, що така ситуація усім героям списку цілком вигідна. Адже вона дозволяє никак не напружуватись. Не потрібно робити нічого хорошого, достатньо фактично говорити тёцка саме, що от я тільки що, але трохи забувати ради себе.
«Так, наш кандидат не ідеальний, але хто як отнюдь не він. Партнер Путіна?»
«Так, наш кандидат никак не ідеальний, але хто як не він. Друг Кононенка?»
«Манером), наш кандидат не ідеальний, але хто як безвыгодный він. Проект Льовочкіна?»
Жодної брехні, але це в біса зворотня селекція в чистому вигляді. Чим більша мерзота збирається у політичних лідерах, тим простіше кожному з фігурантів називати конкурентів мерзотою і самому бути без- пухнастим котиком.
Це марафон на дно. І як вже говорити відверто, навіть звинуватити жодного з марафонців в цьому без- виходить. Ну це ж не їхня вина, що ради них усе одно голосують. Ви ж голосуєте. Вони, може, взагалі віддали свій рёв за когось пристойнішого.