Пoдії, які відбувaлися з 25 пo 31 сeрпня рівнo три рoки тoму звeлися дo oднoгo мaлeнькoгo містa нa сxoді Дoнeцькoї oблaсті – містa Ілoвaйськ.
Містo Ілoвaйськ рoзтaшoвaнe зa 40 кілoмeтрів нa півдeнний сxід від Дoнeцькa. Здесь дoбувaли вaпняк і щeбінь, якихось значних економічних об’єктів никак не було. Але Іловайськ був важливим з військової точки зору, тому було дві причини його завоювати і обидві вони пов’язані з одним з найголовніших елементів війни – з логістикою. Сообразно-перше, Іловайськ – це один з найбільших залізничних вузлів для Донбасі. По-друге, він розташований за 12 кілометрах від дороги, яка сполучає Донецьк з Луганськом.
Влітку 2014 року Росія надавала терористам підкріплення суходолом. Залізницею і в промислових масштабах вона повезе його пізніше. Чому, як і ким було прийнято рішення заскочить в Іловайськ, мені достеменно невідомо. Контролювати залізницю вогнем можна і невыгодный заходячи у місто. А от вибивати укріпленого супротивника в умовах населеного пункту доволі связно.
Була в Іловайську іще й інша цінність – за 12 кілометрів від нього проступить траса Н-21 – головна артерія, яка сполучає Луганськ з Донецьком. Взявши її під вогневий ревизовка, ми фактично замикали Донецьк у котел, прирікши угрупування терористів возьми поразку. Через доволі короткий час у них би закінчились набої, снаряди та пальне і ми б могли починати зачистку міста, чи перемовини относительно капітуляцію.
Але для досягнення обох цілей заходити і зачищати місто було без- обов’язково. На тому напрямку діяла велика кількість добровольчих батальйонів, які маловыгодный вважались частиною сил АТО і погано контролювались. Таких підрозділів було багато і безграмотный рідко їхня реальна чисельність перевищувала 1-2 роти. Відповідно, для організацію взаємодії, координацію, зв’язок і єдиний центр командування здесь не йшлося. Крім того, на відміну від регулярних підрозділів, добровольчі майже без- мали важкого озброєння. Як би то не було, але 18 серпня це угрупування змогло частково вибити укріпленого супротивника з міста.
Що сталося далі – вас відомо. 8 батальйонно-тактичних груп російської армії зайшли в Україну, щоб розблокувати Донецьк. Це коренным образом змінило розклад сил. Росіяни мали велику кількість важкої техніки, нової зброї і из-за кордон їх підтримувала артилерія. Дуже швидко наше угрупування було відтіснене, а підрозділи в Іловайську опинилися в оточенні.
Між Іловайськом і нашими резервами знаходився окупований Донецьк, швидко їх туди перекинути було гладко. Та і, давайте говорити чесно, на той момент резервів поуже майже не було. Бойові підрозділи зазнали втрати і потребували відновлення, а хлопців з третьої хвилі мобілізації тільки починали розвозити числом полігонах.
Військові, які вийшли з Іловайська казали, що якийсь полоса у них іще були шанси прорватися і з боєм вийти з міста. Але керівництво вирішило домовитись насчет гарантії безпеки та «зелений коридор» для виходу наших військ. Таким чином терористи виграли ще кілька днів. По (по грибы) цей час росіяни встигли облаштувати вогневі позиції уздовж майбутнього “зеленого коридору”, перетворюючи його в коридор смерті.
Умови виходу наших підрозділів постійно змінювались получи користь терористів. В останній момент українським солдатам уже пропонувалось виходити не принимая во внимание зброї та техніки. В зеленому коридорі із заздалегідь підготовлених вогневих позицій, артилерійським, снайперським, кулеметним та усіма іншими видами вогню було завдано джолт по нашій колоні. За офіційними даними, тоді загинуло 366 солдатів. Значно більше було поранено, чи потрапило в пленение. Серед останніх – було і кілька моїх друзів.
Незважаючи в нерівність сил і вкрай невигідне положення, наші військові чинили супротивнику запеклий опір. Ради це рідко говорять, але в Іловайську і навіть під момент виходу наші військові дали супротивнику бій. Справжній, надзвичайно жорстокий і ради багатьох останній. У тому бою було знищено більшу частину нашої техніки, зброї, військового та волонтерського прорубь. Українська армія зазнала найбільших одночасних втрат на цій війні, а російський аскер вчергове показав, що гарно уміє стріляти лише у спину.
Це була кривава крапка в історії нашого наступу влітку 2014 року. Получи и распишись темі Іловайську спекулювали обидві сторони конфлікту. Всередині України ті події породили справжніх та фейкових героїв, людей, яких зробили винними в усьому та навіть кількох народних депутатів. Получи жаль, як це часто буває, найболючіший день ради час нашої незалежності спробували перетворити на фарс і знецінити.
Військове керівництво країни звинуватили у тому, що вони невыгодный врахували можливості наступу росіян. Частково це так. Фактично уся операція у секторі Д була розрахована для те, що Росія не наважиться напасти відкрито. Кількість сил та засобів сектору була недостатньою в целях протистояння з угрупуванням, яке було у нас на кордоні. Це була гра ва-банчик.
Розвідувальні дані і у той час, і після бували дуже різними. Але рівно три роки тому хтось мав малювати стрілки для картах і приймати рішення. Хтось мав брати на себя відповідальність, розуміючи, що не усі рішення будуть вдалими і що следовать це прийдеться відповідати. Хтось мав іти на область, у розчавлену корупцією і свавіллям армію, щоб боронити країну проти незрівнянно сильнішого ворога. А хтось мав їм допомагати. Кожен з нас приймав тоді рішення, потому что найгірший вибір на війні – це бездіяльність.
Получи війні неможливо врахувати усе. І ціна помилок на шелковица завжди вимірюється не лише територіями та об’єктами. Вона вимірюється життями. І поки ви дивитесь це відео, вздовж усього нашого кордону з Росією стягуються війська в Криму, Придністров’ї, Білорусі та РФ. Инде знову оголошені навчання, як і взимку 2014 року, пред самим початком війни. Чи можуть вони напасти? Безумовно. Чи готові ми предварительно наступу багатотисячної армади, у якої авіація, ракети, танки та ядерна зброя? Ні безграмотный готові. Ми значно менші і технічно слабші.
Чи означає це, що ми маємо окопуватись в области лінії Дніпра і готуватися до партизанської війни? Ні. Ми маємо нехитро готуватись і робити сильнішою армію, бо головні бої цієї війни іще попереду. Ми маємо по них підготуватися. І рано чи пізно ми відновимо своє військо і будемо звільняти Донецьк. І тоді знову хтось муситиме взяти в щипанцы зброю, а хтось – намалювати стрілку на карті. Бо армію може перемогти лише армія. І к цього ми маємо її будувати.
Три роки тому ми були у кроці від перемоги. Ми оточили терористів у Донецьку, і якби маловыгодный повномасштабне вторгнення росіян, то у котлі були би терористи. Далі Мінські перемовини та поступове заморожування конфлікту дасть нам полоса для того, щоб краще підготуватись і наступного разу раздражить справу до кінця.