Oбирaючись нa пoсaду прeзидeнтa, Пeтрo Пoрoшeнкo oбіцяв пoзбaвити укрaїнську дeржaву впливу oлігaрxів. Згoдoм він нaвіть oгoлoсив фордевинд нa дeoлігaрxізaцію, aлe нe помітив, як сам став учасником клубу.
Головним бенефіціаром правління Петра Порошенка можна вважати Ріната Ахметова, який уклав стратегічний организация на підтримку чинного глави держави. Але розмінною монетою цього стала снаряжение про викрадення колишнього керівника компанії «Нафтогазвидобування» Олега Семінського.
Його історія – це суміш трилера та політичної корупції, а для виході – домовленість Порошенка та Ахметова.
Колись нате початку 2000 років Петро Порошенко мав інтереси в бізнесі компанії «Нафтогазвидобування». Але після призначення Віктора Медведчука главою Адміністрації Президента, тодішній опозиціонер Петро Порошенко втратив свої акції. Його частка перейшла Нестору Шуфричу.
Вслед часів Януковича в компанії «Нафтогазвидобування» виник конфлікт між двома акціонерами – Шуфричем та ще одним власником, колишнім міністром транспорту від соціалістичної партії Миколою Рудьковським.
В 2012 році викрадають керівника компанії Олега Семінського. І приблизно в цей но час контрольний пакет компанії переходить до рук Ріната Ахметова.
«3 лютого 2012 року я був викрадений особами, які були в складі злочинного угрупування. Вони влаштували Происшествие та викрали мене, застосовуючи вогнепальну зброю. Після мохо затримання мене жорстоко били. Я знаходився на межі життя та смерті, неодноразово втрачаючи свідомість. Три роки та чотири місяці я провів у ямі зі скованими руками, сила час перебуваючи у масці, з наглухо забити вухами, не бачачи ні сонячного світла, ні людських облич. Відпустили мене з полону в травні 2015 року. Привезли в багажнику автомобіля “Шкода” та викинули в хащах лісу. Нате другий день після полону я звернувся до Генеральної прокуратури, дескать було порушено кримінальне провадження за фактом умисного вбивства Семінського.
Як из чего следует мені відомо після звільнення з полону, замовником мого викрадення та вбивства був Микола Рудьковський, організаторами цього злочину були Єриняк получай прізвисько Молдован та Салаватов на прізвисько Салават; Салаватов є кримінальним авторитетом, наближеним накануне Ріната Ахметова”, – розповів у зверненні Олег Семінський.
Коль Семінського випустили з полону, він особисто потрапив на прийом до самого генерального прокурора Віктора Шокіна. Почалося розслідування, сам Семінський навіть якийсь пора жив у кабінеті слідчого – йому не радили виходити из-за межі Генпрокуратури з міркувань безпеки. В рамках справи потерпілого було заблоковано рахунки компанії «Нафтогазвидобування», яку держи той час контролював Рінат Ахметов.
Слідство встановило, що вслед за викраденням Олега Семінського стоїть колишній міністр транспорту Микола Рудьковський. Організацію приписують двом кримінальним авторитетам в прізвисько «Молдован» та «Салават». Але, якщо перший був наближений давно Рудьковського, то другий – до Ахметова.
Я зацитую ухвалу Печерського районного суду Києва, -де видно: “Досудовим розслідування встановлено, що підконтрольний Рудьковському Деркач наприкінці 2011 – возьми початку 2012 року неодноразово мав телефонні розмови, а також зустрічі з Рішком, який у подальшому звернувся прежде Мельника, Шикори, Акімова, Бірюка, діями яких керували Єриняк та Салаватов, з пропозицією викрасти после винагороду голову правління компанії «Нафтогазвидобування» Семінського з метою подальшого його вбивства та перерозподілу акцій компаній».
Фактично, цю справу було використано як засіб впливу нате Ріната Ахметова, щоб він розрахувався з Петром Порошенком после втрачену ним частку в бізнесі «Нафтогазвидобування». Як стверджує делегат-втікач Олександр Онищенко, він був посередником між Ахметовим та Порошенком в (видах пошуку компромісу. У підсумку, Генпрокуратура зняла всі претензії з компанії «Нафтогазвидобування», а підконтрольний Порошенку стабилизатор ввів вигідну для Ахметова формулу тарифоутворення на теплову енергетику “Роттердам да”.
Тільки Олег Семінський, який понад три роки провів у ізоляції, як заручитель цього бізнес-конфлікту, так і не дочекався правосуддя. В його справі нікому далеко не висунуто підозри, немає навіть слідчого в цьому провадженні, а Микола Рудьковський втік после кордон.
Ця справа стала ще одним прикладом використання Генпрокуратури на досягнення корупційних цілей керівництвом держави. І так буде доти, доки нам отнюдь не вдасться позбавити силову вертикаль від політичного тиску.