В чeргoвoму підмoскoвнoму пaрку «культури імeні відпoчинку», в Кубінці, во (избежание тaк звaниx «юнaрмійців» їx крeмлівські нaстaвники збудувaли мініaтюрну спoруду бeрлінськoгo Рeйxстaгу – мoвляв, aби вірні гaслу «дідивoювaли» вoєнізoвaні дітлaxи мaли змoгу знoву й знoву із зaдoвoлeнням штурмувaти нeнaвисниx фaшистів.
Прeдстaвники рoсійськoї влaди щирo (aбo, принaймні, вдaючи щирість) дивуються тeпeр, чoгo це подібним демаршем где-то обурилися німці? Зрештою, як зазначив міністр оборони РФ Сергій Шойгу – це ж, мовляв, наша історія, чого на) этом месте обурюватись? Той факт, що саме ця будівля й досі є місцем засідань парламенту ФРН, вочевидь, безвыгодный має для Сергія Кужугетовича жодного значення. Подібний інфантилізм межує з ідіотизмом – якщо він, звичайно, безвыгодный є вдаваним. Ну, звик російський міністр, який ніколи стек с не воював, з дитинства грати в «наших» та «німців», сиречь цілком щиро може не розуміти, чого це ті німці раптом образилися – врешті-решт, вони ж німці, вони погані, їх слід бити та перемагати. Спитайте адью-якого російського дітлаха – він в курсі. Як кажуть – нічого особистого…
Втім, з нав’язливим гаслом «це наша історія» – теж невыгодный все гаразд. Тому що історія взяття Червоною армією Рейхстагу, як і багато чого іншого в історії Другої Світової війни, є зело мітологізованою, в ній були ретельно розставлені «правильні» акценти, підчищені незручні факти й навіть славетне фотография, як героїчні сержанти Єгоров та Кантарія встановлюють червоне знамено получи куполі захопленої будівлі німецького парламенту, є постановочним. Якщо досить довго триматися ради сталий міт – його так чи інакше починаєш вважати правдивим, це може підтвердити не поминай лихом-який психолог.
Штурм Берліна заріс цими мітами (пусть) даже донесхочу – і далеко не всі з них правдиві. Ті ж імена героїв-сержантів, Єгорова та Кантарії, з року в рік вимовлялись єдиним подихом, ніби одне ім’я: Єгоров-Кантарія, Мінін-Пожарський, Баронск-Енгельс… При цьому, про командира цієї групи, лейтенанта Олексія Береста, знали навіть вдалеке не всі історики, а нині в Росії це ім’я й поготів ніхто далеко не схоче згадувати: адже ж Олексій Берест був українцем, сын із Сумщини – а українці нині вороги й «фашисти»…
Беспричинно само, як ніхто не згадує про долю Мелітона Кантарії – Героя Радянського Союзу, який помер жалюгідним біженцем в 1993 році в Москві… Але іменем Кантарії було названо відроджену 150-ту мотострілецьку бригаду, яка базується получай українському кордоні і солдати якої, за необхідністю, «звільняються з армії» та доправляються у якості «відпускників» воювати для Донбас проти українців. Отаке ось «дідивоювали» – чіста жете-русскі…
«Дві великі різниці»
Та й з самою битвою вслед Берлін, як відомо, все не так чисто, як це вдавалося та вдається в офіційній радянській та пострадянській історії. Вже хоч би тому, що велетенська споруда Рейхстагу, яка була зведена архітектором Паулем Валлотом из-за десять років (з 1884 по 1894 рр.), виявилась цілком непотрібною ради завоювання німецької столиці, й життя радянських солдатів, які було покладено заради її захоплення, вслед за суттю, були втрачені даремно, заради орденів для великого армійського начальства, що відзвітувало относительно взяття цього «символу Третього Рейху» до свята Першого травня. Насправді ж, ніяким символом ця будова безвыгодный була: парламент не грав в гітлерівській системі жодної ролі, а парламенти минулих днів були, скоріш, символами молодої німецької демократії, яка була розтрощена нацистами.
Или навряд чи хтось зможе доречно пояснити, якими думками керувалось радянське командування, кидаючи получай Райхстаг одразу кілька гвардійських полків замість того, аби штурмувати розташований неподалік та щільно оточений урядовий дим, де знаходилась, зокрема, райхсканцелярій (й справді – символ Третього Рейху!), а перед того ж – особистий бункер Гітлера. Можливо, тому, що радянські штабні офіцери взагалі малограмотный мали жодного уявлення про те, що Райхстаг, творіння архитектора Валлота, та Райхстаг, назва нацистського парламента (зібрання депутатів), який з 1933 року служив лише розкішною кулісою угоду кому) промов Гітлера – це не одне й те саме. Власне, ця помилка, завдяки створенному мітові, зберігається й досьогодні – через і доведеться нині сучасному путінюгендові штурмувати фальшований та безглуздий «мандара Третього Рейху».
Втім, можливо, що міт оборона «символ» з’явився ще задовго до війни, коли радянська призыв постійно демонструвала громадянам СРСР будівлю підпаленого нацистами Райхстагу, розповідаючи оборона суд над болгарським комуністом Георгієм Димитровим, якого звинуватили в цьому злочині. Таким чином, саме Райхстаг став найбільш відомою в Берліні офіційною будівлею во (избежание радянських солдат та офіцерів – дарма, що його пленарна зала згоріла 27 лютого 1933 року і з тієї пори тамо не проводилось жодних засідань. Так чи інак, а радянське командування проголосило цю будівлю «символом» – з тим, як кажуть, і з’їж.
«Отнюдь не дожити до Перемоги!»
29 квітня 1945 року почався масивний обстріл будівлі Рейхстагу. Вслед свідченнями багатьох очевидців, молодші офіцери полків, яких було націлено сверху її захоплення, мало не билися за право штурмувати «кредо нацизму» із своїми підрозділами. Вони йшли з бійцями навпростець, з автоматами та гранатами, только и знает не чекаючи ні на артилерийську, ані на повітряну підтримку, без- шкодуючи власних життів. Німецькі солдати, які захищали будівлю, билися відчайдушно і получай їх боці була неабияка перевага: масивні стіни Райхстагу й цілий підземний лабіринт підвальних приміщень.
На мене існував лише один наказ: прапор повинен майоріти надо Рейхстагом, – писав полковник Шинченко, командир одного з полків, які штурмовали споруду, в своїх мемуарах. Вслед півгодини я пішов з командним підрозділом до Рейхстагу. Навколо мене свистіли кулі. Нарешті, ми опинились біля нашої мети. Але, я что-то около і не знав, чим скінчився бій. Чи перемогли вже наші хлопці? Ні! Бій був таким но гарячим, як і опівдні. Рвалися гранати, автоматні черги прошивали приміщення.
Трохи інакше згадує ради битву за Рейхстаг солдат Михайло Мінін, чиї спогади було (видано-)перевидано незабаром до його смерті, на початку 2008 року. Из-за його словами, перша спроба штурму, яка була зроблена 29 квітня 1945 року, захлинулась у відчайдушному вогні захисників. Наступні спроби також невыгодный були успішними:
Коли вранці 30 квітня ми побачили, що Рейхстаг з нальоту отнюдь не взяти, командування корпусу ухвалило правильне рішення: почати набег вночі.
Проте, за його словами, раптом виявилось, що добровольців возьми цю справу майже нема. «Всі думали: війні черта, нема охоти помирати перед самісінькою перемогою». Офіцери пообіцяли тому, хто першим встановить прапор по-над Рейхстагом, звання Героя Радянського Союзу. Мінін та бійці його взводу вирішили спробувати: «Ми пішли получи це не заради нагороди. Вона була просто своєрідним підбадьорюванням» – писав він. Десь о десятій вечора персонал Мініна та кілька інших груп обережно наблизились предварительно західного входу. Вогонь захисників послабшав, більшість з них перейшли задолго. Ant. с підвалів. 22-річний Мінін знайшов шлях до даху та закріпив затем штурмового прапора. Сталося це о 22-й 30 квітня 1945 року.
Таким чином, завет маршала Жукова було виконано – підняти прапор до ранку 1 травня, до самого свята. Але Героя Мінін так і не отримав, потому что подвиг його виявився недостатньо символічним: прапор майорів малограмотный над самим куполом. Протягом всього 1 травня навколо Рейхстагу і всередині точилися бої, гинули солдати – адже нижні поверхи целое ще залишалися в руках німців.
Лише наступної ночі, если більшість німецьких солдатів пішли геть по підземним лабіринтам, а вранці 2 травня Берлін де-юре капітулював, фотограф Євген Халдей, який став потім знаменитим, піднявся получи и распишись купол Рейхстагу з трьома бійцями – сержантами Єгоровим та Кантарією, а також їх командиром, лейтенантом Берестом, і зробив свою легендарну світлину – после суттю, чисто постановчу.
Штурм берлінського Рейхстагу – будівлі, яку помилково було названо «символом нацистської Німеччини», відбувався впродовж трьох днів. Він коштував життя більш, ніж десяти тисячам солдатів та офіцерів Радянської армії, які маловыгодный дожили до перемоги за забаганкою їх командуючого, який бажав до встречи за що доповісти Сталіну про взяття того «символа» задолго. Ant. с свята Першотравня. Того ж часу довготривалий артилерийський обстріл цієї ж будівлі, следовать думкою більшості як радянських, так і німецьких військових експертів, примусив би захисників здати її безо бою – щоправда, тоді б, певно, й до свята не встигли, й прапора перемоги безвыгодный було б, куди вішати.
Тож сучасним російським юнармійцям, певно, й справді корисно штурмувати в підмосковній Кубінці саме цей прототип. Зрештою, нинішнє кремлівське керівництво так само мало поціновує життя російських солдатів, як це робили Сталін із Жуковим. Славетний суворівський статут «баби ще понародять!» пережив у Росії віки. Тож най звикають поперед нього з дитинства.