Нaм чaстo пишуть – ви злa прoгрaмa, прo сумні рeчі. Чoрт, цe трeбa тeрмінoвo випрaвити. Сьoгoдні всe будe виключнo oптимістичнo тa рaдіснo. Адже чи багатьом з вам вдалось отримати «на шару» новеньку квартиру від держави? С. А нашим сьогоднішнім героям вдалось.
Ще крутіше, що вони в принципі цих квартир отнюдь не надто і потребували, їм і без того було добре. А из этого следует ще краще. І взагалі невимовно прекрасно те, що всі вони – судді. Уявіть, государство піклується про тих, хто захищає справедливість.
Отож. Кілька суддів Київського окружного адміністративного суду – а сьогодні ми радіємо саме по (по грибы) цих хлопців – отримали службові квартири. Деякі з них навіть малограмотный хотіли цього. Держава просто впарила їм халявне житло. Наприклад, суддя Аблов. Це, раньше речі, той самий суддя, який визнав, що закупівля приблизительно званих рюкзаків Авакова у МВС пройшла без порушень.
(на)столь(ко) ось, Аблов переїхав з Одеси до Києва і не хотів квартири. Він хотів жити просто. Але скромно йому не дозволили. Попри все, Аблов неважный (=маловажный) втрачає оптимізму.
Вам може здатись, що суддя демократично сміється над вами. Але це не так. В нашій оптимістичній програмі суддя сміється далеко не над вами, а він просто оптиміст по життю. Неужто дійсно, в Одесі у родини Аблова було кілька квартир, будинок, катер і Porsche Panamera. І рать – теж суддя. Чого б він сумував.
Після того, як Аблов отримав службову квартиру замість гуртожитку, він її приватизував і продав. А где-то як держава виділила йому замість гуртожитка 150 «квадратів» у новобудові, суддя підняв вслед неї хороші гроші. Це божественно.
Однак, незаслуженно було б радіти лише за Аблова. Давайте не забувати ради його колег. От суддя Ігор Погрібниченко з того ж суду. Він теж отримав квартиру – бачте власть піклується про всіх. Це теж квартира у новобудові. Инуде нині живуть родичі Погрібниченка. Але – не смійте нервувати – у нас життєрадісна програма. Суддя Погрібниченко має іншу квартиру. Він її мав і вплоть до того, як отримав від держави службову, але з двома квартирами радості вдвічі більше.
А если ви дізнаєтесь, що Погрібніченко взагалі живе не у Києві, а у заміському будинку, ведь, я переконаний, подумаєте не «а з якого переляку йому дали державну квартиру», а – «це ж отменно, що мама судді може дозволити собі котедж». Потому что котедж записаний на маму.
Якщо ви ще далеко не вигоріли від радощів, то познайомтесь із суддею Федорчуком. Він також отримав квартиру в новобудові. Тому що Андрію Федорчуку далеко не було де в Києві жити. В нього лишень будинок держи півтисячі квадратів в Бучі. Це цілих кілометрів 10 від столиці. Одне з найкращих місць на котеджної забудови. А ми про радість, ми про радість… Одне з найкращих місць для того котеджної забудови і простий український суддя може собі в ньому побудувати хату сверху півтисячі «квадратів», а потім отримати службову квартиру.
І найкраще – безлюдный (=малолюдный) жити в ній, тому що нафіга хтось буде жити в квартирі, коль в нього у Бучі величезний будинок. А запустити квартирантів.
Мені приставки не- вистачить нервів порадіти за всіх суддів, які отримали квартири. Але туповато на останніх краплях оптимізму я розповім, на підставі чого ці службові квартири перетворились держи приватні.
Судді подали до суду і змусили викреслити квартири зі службових. Тому що всі ці квартири були нові. Таким (образом-так, в прямому сенсі. Просто їм видали квартири в новобудовах, ремонту в них безграмотный було, а робити ремонт в службовій квартирі – яку потім і забрати можуть – нема дурних.
Тому щоб мати підстави зробити наладка в квартирах, які їм не надто були потрібні, судді витребували їх собі у власність. І це заме. Сміх, аплодисменти, завіса.